Постанова ВГСУ від 05.03.2015 року у справі №910/16681/14

Друк

Пошук

252

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 05.03.2015 року у справі №910/16681/14

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2015 року Справа № 910/16681/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Кривенька О.Л. - дов. від 18.02.15, відповідача-1: Осикін В.О. - дов. від 19.09.14, відповідача-2: Калашнікова І.В. - дов. від 24.09.14, третя особа: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Київрічсервіс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від26.11.14у справі№910/16681/14 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Київрічсервіс"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична група "Ферзь" 2. Публічного акціонерного товариства "Київенерго"третя особаКомунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо"провизнання договору недійсним

Приватне акціонерне товариство "Київрічсервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична група "Ферзь" та Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання недійсним договору про постачання електричної енергії №52215 від 18.01.12, укладеного між відповідачами. Позивач в обґрунтування позову, вказував на те, що схема електроустановки на точки розподілу мереж, яка є додатком до оспорюваного договору, містить недостовірну інформацію стосовно приналежності електрокабеля, довжиною 754 м, відповідачу-1; що підпис керівника та печатка позивача, проставлені у цій схемі, є підробними. Він наголошував на тому, що упродовж 2002-2004 років за рахунок власних коштів збудував трансформаторну підстанцію - КТП 6238 та проклав електрокабель, довжиною 754 м, від підстанції ТП-1796, а тому є власником такого обладнання. Отже, як вважав позивач, договір про постачання електричної енергії №52215 від 18.01.12 вчинений під впливом обману і суперечить інтересам позивача, а тому він у відповідності до приписів статті 230 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.14 (суддя Шкурдова Л.М.) в позові відмовлено. Господарський суд визнав недоведеним позивачем факт порушення оспорюваним договором його прав і охоронюваних законом інтересів та установив відсутність обставин, з якими приписи статті 230 Цивільного кодексу України пов'язують визнання такого договору недійсним. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 203, 204, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.14 (судді: Станік С.Р., Власов Ю.Л., Корсакова Г.Л.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Приватне акціонерне товариство "Київрічсервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним оспорюваний договір. Скаржник посилається на порушення судами приписів 16, 202, 203, 215, 230 Цивільного кодексу України, статті 179 Господарського кодексу України, статей 43, 32, 33, 43, 84, 105 Господарського кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що спірний договір був укладений під впливом обману з боку ТОВ "Юридична група "Ферзь"; що саме він є власником КТП 6238 та прокладеного від нього електрокабелю, довжиною 754 м. Наведене, на думку, скаржника свідчить про порушення оспорюваним договором його прав і охоронюваних законом інтересів та є підставою для визнання недійсним такого договору у судовому порядку.

Від відповідачів відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 18.01.12 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" - постачальником і Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична група "Ферзь" - споживачем був укладений договір про постачання електричної енергії №52215. За цим договором постачальник (відповідач-2) зобов'язався продавати електричну енергію споживачеві (відповідачеві-1) для забезпечення потреб електроустановок останнього, а споживач, в свою чергу, оплачувати постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами договору. Точка продажу електричної енергії - на межі балансової належності електроустановок споживача. Відповідно до пункту 9.2 договору межа відповідальності за стан та обслуговування електроустановок визначається згідно з додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін". Строк дії договору - до 31.12.12 (пункт 9.4). Позивач вважав договір про постачання електричної енергії №52215 від 18.01.12 таким, що вчинений під впливом обману, оскільки у ньому зазначена недостовірна інформація стосовно приналежності відповідачу-1 електрокабеля, довжиною 754 м; а підпис і печатка від імені позивача (як суміжного користувача електроустановки) на схемі електромереж - підроблені. В процесі розгляду спору судами було надано оцінку, окрім іншого, висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при управлінні МВС України №270 від 17.07.14, постанові Деснянського РУ ГУ МВС про визнання потерпілим (позивача) та залучення в якості представника потерпілого від 17.07.14. Втім, ці документи судами були відхилені, позаяк за приписами статті 35 Господарського процесуального кодексу України для господарського суду преюдиціальними є факти, які містяться лише у вироку суду з кримінальної справи, що набрав законної сили; вказана експертиза призначалася та проводилася в рамках кримінального провадження; вирок суду з кримінальної справи відсутній. Крім того, судами було враховано і те, що рішення Подільського суду м. Києва від 03.01.13 у справі №2607/14580/12, яким за позивачем було визнано право власності, окрім іншого, на КТП-6238 з кабельною лінією 10 кВ: від КТП 6238 до ТП 1796, довжиною 754 м, скасовано рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19.06.14 та воно не набрало законної сили. Господарські суди в процесі розгляду спору не установили факт порушення оспорюваним договором прав позивача та обставин, з якими закон пов'язує недійсність такого договору. Публічне акціонерне товариство "Київенерго" вважало відсутніми підстави для визнання недійсним спірного договору в порядку приписів статті 230 Цивільного кодексу України. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного акціонерного товариства "Київрічсервіс" заявлена до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична група "Ферзь" і Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання недійсним договору про постачання електричної енергії №52215 від 18.01.12, укладеного між відповідачами. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Поняття та види правочинів унормовані статтею 202 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до приписів зазначеної норми Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами частини 1 статі 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За приписами статті 203 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Як вже зазначалося, підставою позову товариством визначено приписи статті 230 Цивільного кодексу України. Статтею 230 Цивільного кодексу України унормовані правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. За приписами наведеної норми у разі, коли одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. У розумінні приписів наведених норм правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладання правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за приписами наведеної норми. Отже, доведенню підлягає не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. При цьому, наявність умислу, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 29.04.14 у справі №26/071-12. Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, господарські суди установили, що позивач не є стороною оспорюваного договору; що як факт обману, так і умисел недоведені під час розгляду справи, а тому відсутні підстави для визнання недійсним спінорного договору. З огляду на зазначене та виходячи з вимог вказаних норм, у задоволенні позову з заявлених позивачем підстав було відмовлено правомірно. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом приписів матеріального і процесуального законодавства. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки вони не спростовують встановленого судами; їм усім надавалася оцінка судами та вони ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка, за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.